Коли ми говоримо про граматику, найчастіше згадуємо правильність.
Правильне закінчення. Правильний час. Правильний порядок слів. Правильний артикль. Правильна форма дієслова.
Але в реальному мовленні граматика виконує значно складнішу роботу.
Вона допомагає вирішити, що саме у висловлюванні стане центральним, що залишиться фоном, які відношення між подіями будуть виражені безпосередньо, а які слухач або читач відновить із контексту.
Тому граматика — це не лише система обмежень.
Це система вибору.
І два граматично правильні речення можуть описувати ту саму ситуацію, але створювати різний змістовий фокус.
Одна подія — різні речення
Уявімо просту ситуацію.
Компанія змінила правила.
Англійською можна сказати:
The company changed the rules.
А можна:
The rules were changed by the company.
Або:
The rules were changed.
Подія начебто одна.
Але повідомлення — не зовсім.
У першому реченні природним центром стає the company: ми говоримо про компанію і про те, що вона зробила.
У другому структура переносить увагу на the rules.
У третьому виконавець дії взагалі не названий.
Іноді ми не знаємо, хто виконав дію.
Іноді це очевидно.
Іноді це неважливо.
А іноді мовцеві просто не потрібно робити виконавця центральною частиною повідомлення.
Отже, Active і Passive — це не лише дві конструкції з підручника.
За ними стоять різні способи розподілу інформаційної ваги.
Граматика не просто описує світ
Мова не переносить реальність у речення без змін.
Перед тим як щось сказати, людина вже інтерпретує ситуацію.
Вона вирішує:
що є подією;
хто є її учасником;
що вже відомо співрозмовнику;
що є новою інформацією;
що потрібно підкреслити;
що можна не називати;
які події пов’язані між собою;
який часовий або причинний зв’язок між ними важливий.
Лише після цього з’являється конкретне речення.
Тому між реальною ситуацією і мовною формою існує проміжний рівень — спосіб концептуалізації ситуації.
Саме тут граматика стає особливо цікавою.
Вона не просто повідомляє нам, які форми «дозволені».
Вона дає інструменти для перетворення нашого бачення ситуації на структуру, яку може зрозуміти інша людина.
Чому знання правила ще не дає правильного вибору
Студент може знати правило бездоганно.
Наприклад:
Present Perfect = have/has + Past Participle.
Він може правильно виконати двадцять вправ.
А потім під час розмови зупинитися перед простим вибором:
I lost my keys.
чи
I have lost my keys.
Чому?
Тому що формула відповідає на питання:
Як утворити форму?
А реальна комунікація ставить інше питання:
Який спосіб представлення ситуації потрібен мені зараз?
Це вже не завдання на відтворення формули.
Потрібно оцінити контекст, часову перспективу, актуальність результату, різновид англійської, попередню інформацію та намір мовця.
Отже, існує принципова різниця між двома вміннями:
утворити граматичну форму
і
самостійно зрозуміти, коли її потрібно обрати.
Друге значно складніше.
Підручник уже знає відповідь за студента
Саме тут виникає одна з головних відмінностей між граматичною вправою та реальною мовою.
Якщо завдання називається Put the verbs into the Present Perfect, найскладніше рішення вже прийнято.
Студентові повідомили, яку систему потрібно активувати.
У живій розмові ніхто не каже:
Зараз використайте Present Perfect.
Людина повинна сама:
- зрозуміти ситуацію;
- визначити, що хоче повідомити;
- обрати перспективу;
- знайти відповідну конструкцію;
- побудувати її;
- вимовити речення;
- продовжувати слухати співрозмовника.
Саме тому успішне виконання вправ не завжди переходить у вільне мовлення.
Вправа перевіряє одну операцію.
Комунікація вимагає координувати декілька операцій одночасно.
Англійська й українська можуть розподіляти зміст по-різному
Порівняння мов особливо добре показує, що граматика не є універсальною упаковкою для однакових думок.
В англійській порядок слів має дуже високе структурне навантаження.
Порівняймо:
The dog bit the man.
і
The man bit the dog.
Ті самі три основні лексичні елементи створюють дві зовсім різні ситуації.
Українська завдяки відмінковій системі має значно більшу свободу:
Собака вкусив чоловіка.
Чоловіка вкусив собака.
Обидва речення можуть описувати ту саму подію, хоча їхній інформаційний фокус і стилістичний ефект відрізняються.
Для україномовного студента це має практичне значення.
Якщо він переносить українську свободу порядку слів безпосередньо в англійську, проблема виникає не тому, що він «не розуміє логіки».
Навпаки.
Він використовує логіку системи, яку вже добре знає.
Але інша мова розподіляє граматичну роботу між своїми засобами інакше.
Саме тому помилка може бути логічною
Це одна з причин, чому ми не повинні аналізувати кожну помилку лише як відсутність знання.
Іноді помилка — це правильне рішення всередині неправильно обраної мовної системи.
Людина хоче висловити певний зміст.
Вона автоматично використовує знайомий спосіб його організації.
А потім переносить цей спосіб у нову мову.
На поверхні ми бачимо неправильне речення.
А під ним може існувати цілком послідовна логіка.
Для викладача це важливий діагностичний сигнал.
Недостатньо сказати:
Так не говорять.
Варто зрозуміти:
Чому студент вирішив сказати саме так?
Тоді корекція працює не лише з результатом, а з механізмом, який цей результат створив.
Англійська й німецька показують два різні способи будувати структуру
Ще виразніше це видно, коли порівнюємо англійську та німецьку.
Англійське:
The student understands the problem now.
має досить стабільну базову структуру.
Німецькою:
Der Student versteht das Problem jetzt.
Але:
Jetzt versteht der Student das Problem.
Першу позицію займає jetzt, однак der Student залишається підметом.
Ще інша структура з’являється у підрядному реченні:
…, weil der Student das Problem jetzt versteht.
Якщо вивчати кожен випадок як окрему інструкцію, кількість правил швидко збільшується.
Але якщо студент розуміє принципи німецької структури — позицію особової форми дієслова, рамкову конструкцію, різницю між головним і підрядним реченням, — окремі приклади перестають бути хаотичними.
З’являється система.
Саме тому під час вивчення німецької мови недостатньо накопичувати правила. Необхідно поступово навчитися бачити архітектуру речення.
Переклад показує те, що легко не помітити на звичайному уроці
Особливо добре природу граматики видно в перекладі.
Розгляньмо:
She had already left when I arrived.
Учень може побачити тут Past Perfect і Past Simple.
Перекладач повинен побачити більше.
Є дві події.
Одна з них уже завершилася до моменту другої.
Саме цей зв’язок потрібно перенести в іншу мовну систему.
Не назву часу.
Не допоміжне дієслово.
Не англійську конструкцію як таку.
Відношення між подіями.
Інша мова може виразити його за допомогою іншої часової форми, виду дієслова, прислівника, контексту або кількох засобів одночасно.
Це пояснює, чому буквальний переклад часто руйнує саме те, що намагається зберегти.
Форма залишається близькою.
А відношення між смислами змінюється.
Художній переклад робить проблему ще складнішою
У художньому тексті граматичний вибір може одночасно передавати:
ритм;
дистанцію;
емоційний стан;
характер персонажа;
темп оповіді;
ступінь категоричності;
невизначеність;
іронію;
соціальні відносини.
Тому питання «як перекладати художню літературу?» не можна звести до пошуку еквівалентів слів або граматичних конструкцій.
Перекладач постійно вирішує, яку функцію виконує форма саме тут.
Це особливо помітно при роботі з авторами, стилістично настільки різними, як Селінджер і Ремарк.
Завдання полягає не в тому, щоб механічно зробити українське речення схожим на англійське або німецьке.
Потрібно зрозуміти, що створює авторський ефект — синтаксис, ритм, недомовленість, лексика, повтор, дистанція, порядок інформації — і визначити, якими ресурсами цільової мови можна відтворити функцію без механічного копіювання форми.
Саме тут техніка перекладу перетворюється на систему рішень.
Емоції теж мають граматику
Емоцію часто пов’язують насамперед із лексикою.
Нам здається, що для передачі почуття потрібно знайти правильне емоційне слово.
Але емоційний ефект може створюватися граматично.
Порівняймо:
You must leave.
You should leave.
You might want to leave.
У всіх трьох випадках можна уявити приблизно ту саму практичну дію: людина залишає місце.
Але відносини між співрозмовниками різні.
Змінюються категоричність, дистанція, тиск, ввічливість і позиція мовця.
Тому передача емоцій у перекладі — це не лише пошук «емоційних слів».
Іноді найважливіша частина емоції знаходиться саме у структурі.
Граматично правильно — ще не означає доречно
На початкових етапах навчання природно працювати з двома категоріями:
правильно / неправильно.
На просунутому рівні цього вже недостатньо.
Речення може бути граматично бездоганним, але не відповідати ситуації.
Тоді з’являються інші запитання:
Чи природно це звучить?
Чи відповідає це регістру?
Чи не занадто пряме формулювання?
Що саме воно підкреслює?
Яку реакцію може викликати?
Який варіант очікуваний у цьому контексті?
Так граматика переходить у прагматику.
Людина вже не просто будує допустимі речення.
Вона обирає між кількома допустимими реченнями те, яке виконує потрібну комунікативну роботу.
Є щонайменше чотири різні рівні володіння граматикою
Їх корисно не змішувати.
1. Розпізнати
Людина бачить конструкцію та розуміє її.
2. Відтворити
Вона може побудувати конструкцію за моделлю.
3. Обрати
Вона самостійно розуміє, що саме ця конструкція потрібна в новій ситуації.
4. Використати під час реальної взаємодії
Людина робить вибір без паузи на граматичний аналіз, одночасно слухаючи співрозмовника, плануючи наступну думку та реагуючи на зміну ситуації.
Між цими рівнями немає автоматичного переходу.
Саме тому твердження «ми вже проходили цю граматику» саме по собі майже нічого не говорить про здатність нею користуватися.
«Проходили» може означати лише перший або другий рівень.
Реальна комунікація потребує третього і четвертого.
А якщо мовою потрібно не просто розмовляти, а вчитися?
Тоді граматичний вибір стає ще важливішим.
Уявімо учня, який вивчає біологію англійською.
Йому потрібно пояснити:
що викликає певний процес;
за яких умов він відбувається;
що змінюється;
який результат очікується;
які два явища пов’язані;
що є фактом, а що — припущенням.
У фізиці необхідно формулювати умови й залежності.
У математиці — відношення та логічні переходи.
В історії — послідовність, причинність і різні ступені впевненості.
У технічних дисциплінах — обмеження, параметри та взаємозв’язки.
Тут уже недостатньо просто «знати слова з біології англійською».
Необхідно вміти будувати предметне знання засобами іншої мови.
Саме тому в освітній системі Levitin Language School ми розрізняємо три взаємопов’язані рівні:
Languages — мова як самостійна система;
Academic Subjects — предметне знання;
Language + Subject — використання мови як інструменту для роботи з предметним знанням.
На третьому рівні граматика вже не є темою уроку.
Вона стає частиною інтелектуальної роботи.
Чому індивідуальна робота дозволяє побачити більше
Двоє студентів можуть зробити однакову помилку з абсолютно різних причин.
Один не знає правила.
Другий знає його, але переносить структуру рідної мови.
Третій правильно обирає конструкцію у вправі, але не встигає зробити це в розмові.
Четвертий граматично будує речення правильно, але не відчуває прагматичної різниці між двома варіантами.
Зовні результат може виглядати однаково.
Методична проблема — різна.
Саме тому індивідуальне навчання в Levitin Language School будується не лише навколо питання що студент не знає?
Не менш важливе питання:
На якому етапі виникає збій?
Між розумінням і формою?
Між правилом і вибором?
Між вибором і автоматизацією?
Між граматичною правильністю та комунікативною доречністю?
Таке розрізнення дозволяє працювати з причиною, а не нескінченно повторювати матеріал, який людина формально вже знає.
Для роботи з англійською можна перейти до English Courses at Levitin Language School, а для німецької — до German Courses at Levitin Language School.
У США цей освітній напрям представлений Language Learnings — американським відділенням системи. Language Thinking Lab розвиває дослідницький та методологічний напрям, а авторський контур Тимур Левітін об’єднує незалежні роботи про мову, мислення, переклад і освіту.
Правило залишається потрібним — але воно не приймає рішення за людину
Усе це не означає, що граматичні правила потрібно відкинути.
Навпаки.
Правило дозволяє стисло описати регулярність.
Таблиця допомагає систематизувати форми.
Схема робить структуру видимою.
Термін дозволяє назвати явище.
Це важливі інструменти.
Але інструмент опису не повинен підміняти саму здатність користуватися мовою.
Можна знати, як називається конструкція, і не знати, коли вона потрібна.
Можна знати, як вона утворюється, і не відчувати, що вона змінює.
Можна правильно побудувати її у вправі й не використати в реальній розмові.
Тому зріле вивчення граматики поступово змінює головне питання.
Не лише:
Яке правило тут працює?
А:
Чому мовець обрав саме таку структуру — і що змінилося б, якби він обрав іншу?
Саме з цього питання починається розуміння граматики не як списку заборон і дозволів, а як системи керування змістом.
І, можливо, найважливіший перехід у вивченні мови відбувається тоді, коли людина перестає лише шукати правильну форму.
Вона починає бачити вибір між формами.
Тому що граматика не просто визначає, чи правильне наше речення.
Вона допомагає визначити, яке саме речення нам потрібно.
Про автора
Тимур Левітін — засновник і директор Levitin Language School, викладач англійської та німецької мов, перекладач і автор матеріалів про мову, мислення, переклад та освіту.
У своїй викладацькій і методичній роботі він досліджує не лише мовні форми, а й рішення, які стоять за ними: як людина організовує зміст, переносить структури між мовами, використовує мову в реальній комунікації та працює через неї з предметним знанням.
Автор: Тимур Левітін
Рубрика: Авторська колонка | Тимур Левітін про мову, зміст і навчання
© Тимур Левітін. Усі права захищені.
Ця стаття є оригінальною авторською роботою Тимура Левітіна, засновника і директора Levitin Language School. Відтворення, розповсюдження або використання цього матеріалу повністю чи частково без письмової згоди автора заборонено.
